Сторінка:Шіллер Ф. Марія Стюарт (1941).djvu/229

Ця сторінка вичитана

Без сорому признатись можу, Лейстер,
У слабості, яку я поборола…
Живіть… Як можете — живіть щасливо!
Двох королев ви сміли домагатись,
Зневажили коханку ніжну ви
І зрадили, щоб гордою пишатись.
Так падайте до ніг Єлізавети!
Нехай вам платою не буде кара!
Прощайте!.. Все зробила я на світі!

(Виходить; шериф — попереду, Мельвіль і Кеннеді — обабіч її. Берлі і Полет йдуть за нею, всі інші журно дивляться їй услід, поки вона не зникає, потім виходять через інші двері.)
ЯВА ДЕСЯТА

Лейстер (лишившись сам)
Я ще живу! Я смію жити ще!

Чи не завалиться на мене стеля?
Безодня не розкрилась, щоб істоту
Поглинути найнещасливішу? Що
Утратив я! Яку перлину кинув
Яке небесне щастя я зневажив!
Вона іде, вона вже — дух ясний,
Лишивсь мені засудженого розпач.
Де намір мій, що з ним сюди прийшов —
Не дати голосу душі звучати,