скочили всі вояки і в найбільшім розгоні пустилися бігом до залізничої дороги.
Градом посипалися на них кулі з ворожих крісів і скорострілів. Ворожа артилєрія відкрила скажений вогонь. Але все те було запізно. Старі ополченці так швидко і жваво перебігли долинку, що гарматні стрільна падали далеко поза ними. Було тільки двох ранених і один убитий.
Це ніщо в деннім сальдо в часі війни.
Курінь скріпив слабу залогу при залізничій дорозі і зараз таки відкрив сильний вогонь на підступаючу ворожу розстрільну. А вона була вже дуже близесенько. Тепер солдати припали до землі. Вони не мали в чистому полі найменшої захорони. Один по однім, поцілені крісовими кулями, падали на землю, аби більше не піднестися. Вкінці ворожа розстрільна побачила, що не видержить до вечора в чистім полі і скоро відійшла взад, до давної першої австрійської позиції, яку рано здобули завдяки зраді двох румунських полків.
Стріли затихли. Було вже добре зполудня. Борович зауважив не перший раз, що в бою час минає дуже швидко.
Прийшов наказ, що коли тільки на дворі добре стемніє, ціла власна розстрільна піде до наступу, аби відбити утрачені позиції. На лівім крилі прийшов на поміч полк німецької піхоти. Середину боєвої лінії творив курінь Боровича. Він давав напрям і перший мав піти до протинаступу. Мав пірвати за собою решту боєвої лінії.
Точно о шестій годині курінь рушив до наступу. Зараз таки за ним пішла решта полку загального ополчення і німецький полк піхоти. Мадярський полк, що стояв направо, навіть не рушив з місця. Мадяри боялися „муска“. Російська залога, мабуть, не сподівалася такого швидкого протинаступу. Штурм пішов так легесенько як на полі вправ. Солдати кинули кріси і по-
