Борович недобрий вернув до своєї сотні.
Перемучені вояки помало надтягали від нічної праці. Вони зараз таки брали свої наплечники і кріси і ставали в ряди. Борович прикликав кухаря і казав розділювати каву.
Від Баранович закурилася дорога. Затуркотів самохід і за хвилину перед командою куріня появився командант бриґади, ґенерал Вртель, разом зі своїм адютантом. Зараз скликано всіх сотенних командантів. Ґенерал вияснив положення, дав куріневі наказ до протинаступу і додав:
— Ви, поручнику Борович, підете зі своєю сотнею на лівім крилі і будете давати напрям цілому куріневі, що не залишає ніякої резерви.
Пане ґенерале, смію слухняно спитати, де саме тепер ворог? — спитав Борович.
— Пощо вам того? — запитав ґенерал.
— Бо хочу знати, в якій формації має сотня поступати — відповів Борович.
— Де саме ворог під цю пору, це нам невідомо. На переді є наші стежі. Там ви від них все довідаєтеся. Найліпше буде, коли курінь зараз зі самого села вийде в розстрільній — сказав ґенерал.
— А який напрям? — спитав Борович.
— Напрям?… — повторив ґенерал, подумав і по хвилині сказав — напрям просто нас, здовж залізничої лінії.
— Ти веди наразі курінь. Я там зараз доскочу. Маю ще дещо пана ґенерала розпитати — сказав курінний командант, сотник Маєр.
Терен був сильно фалистий. Доволі високий вал заслонював місцевість і за цим валом наказав Борович куріневі розвинутися в розстрільну. Вже в часі виступу вперед курінь розвернувся в розстрільну довгу на який кільометер.
Борович ішов на його лівому крилі, аби удержати напрям і не дістати ворога з боку. За ним поступали через хвилину ґенерал зі своїм штабом і командант куріня, сотник Маєр з адютантом Баєром, але коли по хвилині Борович оглянувся, побачив, що вже не було
