Курінь стояв в запасі.
Запасу дуже не любили ні вояки ні старшини.
Коли, бувало, стоїш на позиції, то зовсім що іншого. Там вояк знав кожне містечко, знав, де має стояти, як ворог пічне наступ, знав, в який час має іти до служби, знав, коли і куди має іти на чати, знав, коли має відпочивати. Вояк не потребував рушатися із закопів. А там, в закопах, завжди безпечніше як в чистому полю.
В запасі куди гірше. Ніби кажеться, що вояк відпочиває, має спокій, має дах над головою. Та який там відпочивок, який там спокій, який там дах над головою. Ще вояк вечером не обтер губи по тій марній чорній каві, а вже біжить фельдфебель і командує збірку. Як тільки вояки зібралися, наказує:
— Перша і друга чета підуть копати рови для запасної позиції. (А ті запасні позиції яких двісті кроків за закопами. В чистісенькім полю. Ворог бачить все, як на долоні). Третя чета буде через цілу ніч доносити до перших позицій муніцію, а четверта буде доносити перед позиції, в передпілля, кільчастий дріт і кілля до дротяних засіків.
Збиралися старі вояки. Кидали дах над головою і ішли. Одні носили на своїх плечах муніцію, другі матеріяли, аж угиналися під їх тягарем. А до стрілецьких закопів не близько. Є куди кроками міряти землю.
