Він вибіг і побачив, що це переходили по страву вояки з третьої сотні, здебільша чехи, а його вояки гавкали до них.
Війна між сотнею і чехами зачалася на добре. А все через те прокляте песяче мясо.
— Чекайте каналії! Я вас научу розуму — відгрожувався дальше Бірек і на кожному кроці намагався дошкулити воякам. А Борович просто не міг найти ради, як поладнати конфлікт.
Команда полку боялася, що ворог може в кожній хвилині здержати свій відступ і перейти до протиофензиви. Вправді полк ішов в запасі, але могли кожної хвилини післати його до першої боєвої лінії. Для всякої безпеки наказано, аби кожний вояк ніс зі собою по триста крісових набоїв.
Триста набоїв, це вже не іграшка. Це вже порядний тягар, який не легко донести лінійному воякові, а тим тяще старому, зжитому ополченцеві. Несли вояки четвертої сотні набої один день, несли другий, а дальше, як йшли лісом, почали тут і там викидати цілі пачки патронів проміж корчі. Осталося тільки по сорок набоїв, що були по ладівницях. Прочі сотні несли зі собою наказану кількість набоїв. Було горячо. Люди швидко втомлялися і падали на дорозі як мухи. Тільки четверта сотня ішла ціла. Ніхто не лишався, ніхто не падав.
— Що це є, що твої каналії так добре йдуть? — питав Бірек.
— Їх гонить вперед великий патріотизм — відповідав Борович, хоч добре знав причину всього. Він дивився на те крізь пальці.
Сотня йшла ні жваво ні ліниво. Її можна було вже здалека пізнати і відріжнити від інших сотень полку. Але тут треба трохи завернути взад. Як ще сотня виходила з кадри, дістав Борович білого коня під верх, середньої міри. До нього треба було конюшого. В сотні був ополченець Степан Стонавський. За мирних часів служив він при уланах і дослужився високого степеня. Став вахмайстром. В часі мобілізації нарокував до війська і його приділено до складу запа-
