Це не була забава. Це був якийсь чортівський танок. Чинило хрестився і був радий, що вирвався з цього пекла. Може як він поверне, буде вже по війні. Що може в тих двох тижнях статися. Війна може так нагло закінчитися, як нагло вона прийшла.
А тимчасом щось гнало Гриця вперед, як найдальше на схід, як найдальше від цього чортівського танку. Ще і тут, вже доволі далеко від закопів ніхто не був певен життя. Аж сюди долітали важкі стрільна так званих „Здобба-батерій“. А зрештою Гриць боявся і просто вмовив в себе, що кожвої хвилини може зачатися новий ворожий наступ і що його завернуть з дороги, на позицію, до закопів, до каверни.
— Коби дальше, коби дальше. Звідти вже мене не завернуть. Там я вже дам собі раду — говорив він сам до себе.
Два тижні проминуло швидко, мов з батого луснув. Ще не оглянувся Гриць добре, ще не поговорив про все зі всіма сусідами, як вже знов опинився на фронті в боєвій лінії. Його сотня стояла саме на тім самім відтинку, що перед його відходом. Навіть не рушилася з місця за цей час.
Вже пізно ніччю війшов він до каверни. Як звичайно ніхто не спав. Горіла сильна карбідова ліхтарня і наповнювала неприємним смородом каверну, в якій повітря вже і так було дуже густе, нечисте. Вільні від служби вояки сиділи на своїх лихих причах і говорили про те, що вже сотню разів говорено, а що їх найбільше боліло. Про війну, про це коли вже раз буде їй кінець, про це, що в запіллю ховаються протеґовані молоді жидики, а вони старі батьки родин мусять мучитися на фронті, про те, що дальше і буряків не стане і не знати, чим командування кормитиме військо, а головно йшли балачки про революцію в Росії і про те, які надії вояки до неї прикладали.
Від часу до часу гопали ворожі ґранати на каверну, вона здрігалася, а замкненим в ній воякам здавалося, що хтось тяжким обухом валив по їх головах
