Сторінка:Шухевич С. Гіркий то сміх (1930).djvu/185

Цю сторінку схвалено

глядіти, аби вояки навіть не думали про неморальні річи. Всі називали його „біскупом“ і сміялися з нього, що вічно говорить воякам „казання“.

— О, вже наші пан „біскуп“ зачинають своє казання. Та що в тім злого, якби собі баба зайшла з яким файним, молодим хлопцем. Таж чоловіка не було аж три роки дома. А вони не з глини. І що комусь це пошкодить? От так як колиб хтось колотив патиком воду. Як довго колотиш, так довго йдуть круги, а як перестанеш колотити, зараз вода вирівняється, і навіть не знати, що в ній був патик, — говорив Степан Орищук і хитро усміхався.

Старі вояки, що полишали дома жінки, тільки зпід лоба злісно подивилися на нього і розійшлися. Дехто з них з пересердя аж сплюнув. Не можна було упізнати, хто з них лютився тому, що Степан обидив честь його жінки, а хто тому, що не одному з них сказав просто у вічі гірку правду, якої жадний з них ніколи від нікого не хотів чути і не хотів про неї знати.

Ті бідні вояки дурили себе. Вони не хотіли про це і чути, що тоді діялося по їх селах. Коли вояк крівавився в боєвій лінії, його жінка брала за нього „засілки“ [1], вбиралася в шовкові панчохи, лякеровані черевики і з молодими підпарубочими пропивала цей гіренький гріш в місті по шиночках.

— Моя жінка не така. Вона побожна жінка. Їй навіть не прийде до голови гріх, — міркував собі Гриць Чинило і пішов з каверни.

III

Вкінці Гриць Чинило станув до сотенного звіту, аби зголосити свій відхід на відпустку. Поручник Борович побажав йому щасливої дороги і веселого побуту в хаті і Чинило відійшов. Камраті відпроваджували його аж до виходу з закопів. Кожний мав якусь просьбу, кожний мав до полагодження якусь орудку в ріднім краю. Коли вже не що іншого, то хоч пере-

  1. запомоги.