ділених до командування цього фронта. На їх головного команданта спала велика ласка і честь. Дістав найвисше відзначення, про яке міг мріяти австрійський командант за побіду над ворогом або за „уміле ведення“ цілої акції. За ним посипляться відзначення на них. А це найголовніше для них з цілої війни. Не бувби італійський головний командант непотрібно поспішився з перерванням офензиви, булоби все пропало — і Гермада, і Трієст і відзначення. За незорієнтованість італійського команданта дістали нагороду австрійські старшини ґенерального штабу.
Бої за гору Сан Марко, що лежала на полудневий схід від Ґориції (Ґерц), були в часі тих послідних змагань дуже завзятущі. Італійські війська намагалися за всяку ціну відібрати її австрійцям і в цей спосіб опанувати долину Розенталь, а разом з нею рівнину, що простиралася ген далеко на схід аж по Трієст.
В однім місці їм удалося вдертися до перших закопів австрійської залоги. На невеличкому відтинку. І відси дивним дивом ніяка сила не могла їх викурити.
Витворилася цікава ситуація. Італійці заняли навіть частину одної каверни з одним входом до неї. Решту каверни з другими двома входами удержали австрійці в своїм посіданню. Австрійські вояки наскорі поставили з мішків, наповнених піском, стіну і відгородилися в каверні від свого ворога. Ні одна ні друга сторона не хотіла рушати цеї стіни. Каверна залишилася в посіданні обох сторін.
Зараз при середнім вході до каверни, що залишився був в австрійських руках, була могутня траверза[1]. Вояки закидали закіп коло траверзи великими мішками з піском, на гору накидали перепони з кіль-
- ↑ „Траверзи“ — це неначеб припічки в закопі, високі як стіна закопу, а такої ширини, аби ворожа артилєрія не легко могла їх розбити. Їх ціллю було хоронити залогу від ворожого артилєрійського вогню з боку
