сяби щось таке в такий час посилати. Той лист не був вартий ліпшої відповіди — говорив капраль.
— Но, но, ви вже занадто розговорилися — сказав Борович. — Можете відійти.
Капраль відійшов, а старшини ще остали.
— Я ще мушу запитати Камінського, як команді припала до вподоби та відповідь — сказав Др. Фішер.
В якої пів години взяв телєфонічну слухавку і закликав:
— Слухай Камінський. Подобалася тобі відповідь з тої сторони?
— На такі питання не відповідаю — сказав Камінський і перервав розмову.
— Чого він так лютиться. Таж ми всі знаємо, що це не від нього вийшло, ані не від команди полку, тільки певно з команди дивізії — говорив на прощання сотник Др. Фішер.
Всі розійшлися.
На фронті знов запанував беззглядний спокій. Висше командування рішило вибрати з тих тихих сторін частину військ і вислати їх на італійський фронт, над Сочу.
Там над береги Сочи, на цей страшний фронт, на фронт, про який вояцтво створило страшні лєґенди, на той фронт поїхала стара „ляндштурма“.
