ється за дротяні засіки навіть носа не виставивби, або і зі закопів не виліз. Відповідь вже є. Якраз її читаємо і по прочитанню пішлю до вас — говорив Борович.
— Ах, милий Боже! Був виразний наказ, аби ніхто її не читав і аби сейчас вислати до полкової команди. Ніхто, ніколи не виконує жадного приказу як слід. Тут люди нетерпеливляться, а ви там собі спокійно читаєте. Прошу зараз вислати — лютився Камінський.
— Камінський! Сотник Др. Фішер хоче з тобою говорити. Я передаю йому слухавку — сказав Борович.
— Здоров був, Камінський. Ми якраз тут студіювали відповідь на вашого високого листа. Щось прегарного. Я ще так гарної річи в своїм життю не читав. Приготуй цілу команду на правдивий духовий пир. Дивує мене та велика щирість російського солдата. Зоружся на кілька хвилин терпеливости, бо дійсно варто прочитати — говорив злобний Др. Фішер.
Борович запечатав письмо до коверти і вислав через післанця до полкової команди. Але в межичасі майже всі старшини поробили собі на спомин відписи.
При дверях стояв ще капраль Берковіч.
— Чого ви ще чекаєте? — спитав Борович.
— Бо я ще не дістав наказу, аби відійти — відповів капраль.
— Гарного листа дістали ви всі ляндштурмісти від солдатів. Кажуть до вас „дурна ляндштурмо“ — сказав Борович.
— То не до нас. Ми до москалів нічого не писали і вони нам нічого не відповідали. Вони таке написали до того, хто до них писав, не до нас. То писане до висших команд. Ми прості вояки до того не признаємося — сміючися сказав капраль.
— Славно капраль! — крикнув Др. Фішер. — Ті слова не відносяться до вас, ані до нас, тільки до тих, що писали листа.
— Пане поручнику! Того першого листа ми майже всі читали. Фрайтер Стратійчук нам його показував. Бігме, аби я так своєї жінки не побачив, я такого листа не написавби. Я простий бідний жидок, але я стидав-
