дуть ними вимахувати над закопами. Команда дивізії каже, що російсько-польський лєґіон буде думати, що по тій стороні стоять наші польські лєґіони і зараз перейде на нашу сторону.
— Слухай, Камінський, якраз вчера бачили мої люди тут в закопах старшин ґенерального штабу, поприбираних для відваги в білі плащі. Нас всіх врадувала та страшна хоробрість наших ґенеральштаблєрів. Тільки бідне вояцтво трівожилося одним, що ті панове далекозорами дуже приглядалися ворожим позиціям. Вояки сказали, що старшини ґенерального штабу певно придумають якусь мудру штуку. От і придумали. В якімсь гумористичнім німецькім часописі бачив я раз образки, як лапати в лісі живого медведя. Тепер мимоволі згадав я ті образки. Але то було трактоване гумористично, а це робиться зовсім поважно. Зрештою, про мене. Місце для оркестри вже маю. Воно дуже добре. Зараз коло самої лятрини. Як москалі пустять пару ґранатів, то ті по нашій стороні не будуть потребувати далеко нести свою симфонічну відвагу. Раджу, аби при тім був також наш командант дивізії з цілим своїм штабом. Це піднесе торжественний настрій. Але що бачу. Наша команда дивізії має свою оркестру. Це новина — говорив Борович.
— Ви, пане поручнику, маєте завсіди якісь свої терпкі уваги. Є такий наказ і його треба виповнити. Звертаю увагу, що нашу розмову слухають всі телєфоністи від сотенних почавши, а на дивізійнім кінчаючи — відповідав Камінський.
— Алеж все виповню дуже радо. Тільки я ще хотів додати свою пораду. Так для піднесення того свята і аби цей мудрий плян найкраще удався.
Вже було добре зполудня, як до поручника Боровича зголосився грубезний фельдвебель, що привів зі собою членів оркестри. Післанці принесли від полкової команди біло-амарантові прапори на високих жердках. Оркестру уставлено в такім місці, аби не була близько землянок. Прапори роздано по цілій сотні. Воякам, що не були в службі, наказано вийти
