в сотні їх обкрадає. Я вас тут закликав, аби вам пригадати, що в сотні вам рішучо кривда не діється. Ви врешті це самі добре знаєте, але я хочу, аби ви поучили про те все вояцтво — говорив Борович.
— Пане поручнику, голошу слухняно, що тепер вже ніхто в сотні не жалується, хоч порції щораз менші — сказав цуґсфірер Лагодяк.
— Ви переді мною нічого не закривайте. Я маю дуже добрі відомості про все. Переді мною нічого не затаїться — говорив дальше Борович.
— Алеж, пане поручнику, це все неправда — запевнював фрайтер Стратійчук.
Від того почалася розмова, а потім перейшла на відносини в закопах, на службу в передпіллю. Тут сказав Борович:
— Тепер такі темні ночі, та ще до того слітні. На два кроки нічого не видно. Чи не булоб добре скріпити стійки перед дротяними засіками?
— Пане поручнику, їх тепер можна всіх стягнути до закопів. Ніяка стійка непотрібна. Де тепер москалі схочуть наступати. Вони мають у себе досить свого власного клопоту — сказав Стратійчук.
— Який клопіт? — запитав Борович.
— Якто? То пан поручник не знають ще нічого? Таж про це говорить кожний вояк. В Росії революція. Скинули царя. Там тепер буде республика — вияснював фрайтер Стратійчук.
— Ет, що ви дурниці говорите. Я був тепер в команді полка і там нічого не знають. Булиби хіба мені щось сказали — говорив Борович.
— Таж ми всі про це вже від самого ранку говоримо і тільки не знали, чи маємо про все сказати пану поручникові, чи ні — зауважив цуґсфірер Лагодяк.
— То дивне! Звідки ви про те все довідуєтеся? — питав дальше Борович.
— Один одному говорить, а хто перший таке приніс, цього ніхто не знає — сказав фрайтер Стратійчук.
