Коли тільки ґенерал станув на відтинку сотні і Борович зложив приписаний звіт, нараз таки недалеко між закопами і дротяними засіками загриміла одна експльозія по другій. Греміло, як підчас ворожого наступу.
— Поручник Банах-Прислопський говорив, що це стріляє власна артилєрія, а тут перед нами на яких двадцять кроків падуть ворожі ґранати. Це найкраще свідчить, як панове визнаєтеся в ситуації. Прошу це записати. Треба буде в найблищім наказі про це щось сказати — кричав ґенерал до адютанта. — Але панове! Цеж вже дуже пізно. Вже добігає одинадцята година. Точно о одинадцятій мушу бути в команді дивізії. Де тут найблищий злучний рів?
А близенькі експльозії повторювалися без перерви.
Злучний рів найшовся таки зараз під рукою і ґенерал швидко покинув закопи четвертої сотні. Мав ще іти дальше, але волів податися до своєї команди.
Хоробре вояцтво четвертої сотні „викурило“ ґенерала Надя зі своїх закопів. Цеж не била ворожа артилєрія. Це „ляндштурмісці“ взяли на відвагу. Вони поховалися за найблищими траверзами і сердечно кидали в передпілля ручні ґранати та страшили свого ґенерала.
— Видиш, який мені відважний той наш ґенерал. А як літом по тім страшнім барабаннім вогні приїхав до нас німецький ґенерал, сам принц баварський, то він в густім гарматнім вогні не боявся виглядати перед рови — говорив Кониш.
— Навіть оком не кліпнув — додав Чинило.
— І з такого високо роду, а такий був відважний. А такий старенький. Кажуть, що має вже щось понад сімдесять літ — додав Лагодяк.
— Кажуть, що німецький цісар так раз сказав до нашого: „Дай ти моїм ґенералам свою ляндштурму, але без твоїх ґенералів, то я цілий світ завоюю. Так кажуть, любить німець нашу ляндштурму. Каже, що то найліпше військо, а наших ґенералів не хоче. Тай не дивниця — закінчив фрайтер Стратійчук.
