Сторінка:Шухевич С. Гіркий то сміх (1930).djvu/133

Цю сторінку схвалено

копано Івана Окропа, якого розстріляно за те, що втікав до ворога“.

А недалеко від цього місця, яких триста кроків, під горбком, було кладовище, де ховано упавших вояків. Неначе з розмислом вибрано це місце при дорозі, аби Іван Окріп ще по смерти терпів муки, аби дивився на те кладовище, де спочивали його товариші і аби терпів важкий біль, що він не між ними, що закопали його тут при рові, як падлину.

Закопали вояки і забралися.

Прийшла ніч і минула. Знов заблестіло на небосклоні сонце і освітило могилу Івана Окропа.

Та як вона змінилася. На могилі стояв великий березовий хрест з видним написом, а сама могила була вкрита полевими квітами. Це ніччю прийшли вояки і вшанували камрата. Вони знали, що не до ворога він утікав, що на смерть загнала його безмежна любов до дітей, до рідної хати.

А чеські вояки з третьої сотні кинули на його могилу вінець з лентою, а на ній напис: „товаришеві — товариші“.

Команда казала все це негайно усунути, але хоч загрожено строгими карами, вояки по ночах відновлювали могилу нещасного Івана Окропа.

Ото дослужився на цісарській службі наш Іван. Ото дістав бефердерунок[1] аж на тамтой світ — говорив раз з жалем фрайтер Стратійчук.

Тай ще дістав медаль; раз лопатою по задку — зауважив чура Орищук.

— Такий добрий чоловік і так марно згинув — докинув хтось третій.

  1. підвищення