Як він змінився? Як згорбився? Наче всунувся сам в себе. Ішов похилений, згорблений. Ледви тягнув ноги за собою. Якісь стали важкі, важкі. Очі пустив в стовп. Мутно дивився в землю. Здавалося, що вони вже мертві.
Коло нього йшов військовий духовник і молився.
Іван нічого не думав. Голова була наче порожна. Наче якась тьма залягла в її середині. Це не про нього тут ішло.
Коли станув на лобнім місці, приступив до нього духовник, поблагословив і подав до поціловання маленький, металевий хрест.
Іван зняв шапку, перехрестився три рази, поцілував хрест, потім священика в руки, знов перехрестився три рази і надів шапку.
Приступив до нього якийсь вояк і шматою завязав очі.
В тій хвилині, коли перед ним запанувала темінь, він стрепенувся. Він знов побачив рідне село, свою хату, свою жінку, свої діти і сина Василька, як в ґімназійнім однострою ішов з ним до церкви. Так живо, так гарно змалювала йому уява все, що здавалося йому, що він дома. Хотів сказати щось до найстаршого сина і його уста залебеділи:
— Васильку…
Та нараз щось наче патиком ударило його по голові і грудях.
Дорогий образ розвіявся і запанувала кромішня темінь.
Поховали бідного Івана. Поховали без хреста, без священика.
Викопали діл на роздоріжжі при рові. Там, де вояки мусіли переходити, коли йшли до закопів. Там як пса закопали Івана, аби кожний вояк бачив, як закопують тих, що переходять до ворога.
На могилі не поставлено хреста, а тільки забито стовп, а на нім приліплено картку з написом: „Тут за-
