і за ринських пять готівки,
— не виймаючи й горівки —
не лиш Гнидів Хрунь продав би,
душу й тїло він віддав би;
за кватирку алькоголю
то запродав би в неволю
цїлий сьвіт, усїх людий,
Бога, жінку і дїтий.
Ну а взявши на розвагу
гакатистичну ватагу,
котра тільки тим й горує,
що у хлопа нарабує,
перекупить, нашахрує —
то не буде чей дивниця.
що Микита Хрунь пяниця
взагалї там істнував
і в гакати ласку мав.
На теж вони тут панами,
щоб рядили Русинами,
на те жиють, на те й жили,
щоби руську кровцю пили!
Але Хрунь тим не журив ся,
він і в бік той не дивив ся…
що там йому честь, громада?
Злодїєви — пахне зрада!
