Результати української боротьби за останні роки спокушають навіть малознайомих із українством людей робити такі висновки: розуміється, той нездібний, хто ще не створив держави, а коли створить — то буде здібний.
Коли б люде поставили питання: а чи могли Українці створити державу, цебто, визволитись національно-культурно й політично? Відповідь на це питання дали останні роки красномовно. Але ця відповідь не значить, що Українці не можуть її створити. Можуть, але при певних умовах, і перша з їх та, що тепер стоїть на черзі: об'єднання.
Держава — це також певний рід об'єднання, отже держави ніколи не може бути там, де панує роз'єднаність. І взагалі державна функція в суспільстві виконується якоюсь великою ґрупою, що по свойому розумінні примушує всіх громадян до певної поведінки. Ця ґрупа повинна бути остільки соціяльно могутня, щоб переважила антаґоністичні стремління инших соціяльних ґрупувань. Критерії соціяльної могутности ґруповань, користуючись даними наукової соціольоґії, легко вказати: при инших рівних даних соціяльно більш могутнє буде те уґруповання, що: а) має більше число членів, чи розповсюдженість, б) буде більш орґанізоване, в) більш солідаристичне й г) матиме кращий технічний апарат.
Візьмім, напр., язикову ґрупу (мова є основною прикметою національности) — ми Українці, як язикова ґрупа, складаємося з 40 міліонів, але всі індивіди, що розмовляють по-українському, з соціольоґічного становища не є ґрупа орґанізована: вона немає сама в собі центрального кермівничого орґану, до якого кожний член її мусів би пристосувати свою поведінку. Язикова ґрупа є солідаристична тільки в одному питанні: щодо мови. Коли українську мову хто переслідує, то щодо мови всі Українці почувають себе солідаристично, але при обороні мови зразу ж можуть поділитись на x тактичних уґруповань.
Державне уґруповання — це зовсім не те, що язикове (національне). Кермувати всім суспільним аґреґатом намагається багато ґруп, при чім кожна використовує природу державности (право примусу) для своїх інтересів — розуміється, в першу чергу матеріяльних, але поруч із тим, інтересів самої влади, культурної творчости, слави й т. д. (бо не в усіх одинакові мотиви при боротьбі за владу).
Коли розуміти „єдиний національний фронт“, як об'єднання з єдиною державно-політичною програмою, єдиною тактикою, єдиною волею, то такого фронту ніде ніколи не існувало, не може існувати й у нас, а при сучасному культурно-психольоґічному, соціяльному й політичному становищі української нації — тим менше. Коли взяти всіх індивідів, що говорять українською мовою (яка є природною межею нації), то наша нація уявляє собою складний аґреґат, дуже неподібний до національно-суспільних аґреґатів инших народів.
Наша нація складається з: а) селянства, — більш-менш однородно-професійної, хліборобської, неорґанізованої, в порівнянні з иншими ґрупами — бідної ґрупи, що начислює до 35 міліонів осіб, а релятивно
