ській семінарії теж в першому класі почалось навчання українською мовою. Відомий українець О. А. Левицький заняв посаду директора семінарії — тоді вже коедукаційної, бо жіноча семінарія злилась з нею. Так почався національний рух на Кубані.
Від 1920–1923 р. Кубань пережила тяжку кризу господарську й культурну; і національний рух майже припинився. Але в таких тяжких умовах життя Кубань для освіти робила багато; цифрові дані відомого вченого Кубанця Апостолова показують, що і зараз освіта на Кубані, порівнюючи з іншими місцевостями С. С. С. Р., стоїть ліпше. Контрольор високих шкіл С. С. С. Р. констатував, що успішність студентів і постановка в. шкіл на Кубані ліпше, ніж в центрі.
На Кубані, як по всій радянській Росії, змінилась конструкція школи: існують школи I і II ступня та високі школи (Вузи). Крім того збільшилось число фахових шкіл, а взагалі число всіх шкіл зменшилось та навчання в школах лише за платню; вчителі менше отримують, ніж раніш, школи без підручників, без ремонту, а іноді і без палива. Гадаю, що не населення тому виною, а влада та господарська криза, яку ще не зовсім пережила Кубань. Таблиця освіти Кубансько-Черноморської Округи на 1924 р. подає такі цифри: Високих шкіл 5, — Інститути: Політехничний, Педаґоґічний, Медичний, Сільсько-Господарський і „Рабфак“; студентів на Високих школах — 2388 і студенток — 1437; професорів — 364 (з них 27 жінок). Школи-Технікуми — 44, учнів — 3469, професорів — 343. Шкіл посереднього типу — 13, учнів — 635 і проф. — 42.
Шк. II ступня 116, учнів 17449 і професорів 986. Шк. I ступня 1207, учнів в них 214689; учителів
