для хлопців в ст. Безскорбній на Лінії, яка не пожаліла для неї ні землі, ні гроший.
Не скрізь так охоче населення засновувало середні школи, були далеко богатші станиці, де не було і вище-початкової школи, бо не було там своєї інтеліґенції, яка б працювала в цьому напрямку. А ст. Полтавська була найбільш поступова; так, вона може була єдина, де в ґімназії всі діти козаків станиці навчались дарма, а діти іногородніх і козаків інших станиць платили 60 карб. на рік; полтавцям же пересічні видатки на кожного учня ґімназії виносили понад 200 карб.; авторові цих рядків після багатьох клопотів в 1916 році пощастило заснувати другу учительську дівочу семінарію в ст. Полтавській теж завдяки і моральній і матеріяльній цідтримці полтавців.
Багато можна розповідати, як кубанці широко розуміли конечність освіти, і як уперто домагались поширення шкіл середніх, але цифри за 1915 р. ліпше з'ясують це. Дітей шкільного віку було 273,640, вчилось 196,267 д.; шкільний вік рахувався від 7 років а приймали до школи лише дітей 8 р., і тому такий великий % був дітей поза межами школи. Початкових шк. було 1269; вище-початкових — 45; учительських семінар. — 3; фахових — 4; і середніх — 61. Учителів було понад 5000 д. Коли ж Кубань в 1917 р. стала самостійною, коли наша Краєва Рада взяла провід політичного, соціяльного і культурного життя Краю в свої руки, то оствіта на Кубані нагло зробила великий поступі. В 1920 р. було початкових шкіл — 1600; вище-початк. — 240; середніх — 120; учит. семінар. — 6;
