Цю сторінку схвалено
довела це цими слізьми, цим зітханням, цим небесним гнівом… Ти зітхала й про мене, про мене, бо наші душі були такі схожі!
Амалія.
О, ні! Вони ніколи не сходились.
Франц.
Ах, вони сходились так гармонійно, я завжди думав, що ми як близнята! І коли б не зовнішня різниця між нами, що була не на користь Карлу, то нас не можна було б одрізнити. Я часто казав сам до себе: ти зовсім, як Карл; ти луна його! Його портрет!
Амалія (хитає головою).
Ні, ні! Клянусь чистим світанком сонця! Ні жилки його! Ні іскри його почуттів!
Франц.
Ми такі були однакові в усьому… Роза була його улюбленою квіткою… і я найбільш лю-
98