Цю сторінку схвалено
Амалія.
Піддержіть мене. Заради бога, піддержіть мене… Стає темно перед очима… Він тікає!
Розб. Моор.
Надто пізно! Даремно! Твоє прокляття, батько… не питайся в мене нічого… Я… я… твоє прокляття… Те прокляття, що мені послали від тебе… Хто заманив мене сюди? (Витягши шпагу, наступає на розбійників). Хто з вас заманив мене сюди? Ви, посланці пекла? То умри ж, Амалія!.. Умри, батьку! Умри через мене втретє… Ті, що тебе урятували — розбійники і убийці! Твій Карл — їх отаман! (Старий Моор умирає).
Амалія стоїть німа і нерушима, як статуя. Уся банда застигла в мовчанці.
Розб. Моор (стукається об дерево).
Душі тих, кого я задушив у мить любові… тих, кого я розтрощив серед тихого сну, тих… га-га-га! Ви чуєте, як порохова башта вибухає над ложами хворих? Ви бачите, полум'я охоплює колиски немовлят? Де шлюбний факел!
330
