Цю сторінку схвалено
чали йти години одна по одній повз ліву чашу терезів, і одна по одній вкидали туди смертні гріхи.
Даніель.
О, бог хай простить вас.
Франц.
Він не простив… Уже виросла ціла гора на чаші, але друга, повна крові спасителя, все ще переважувала її… Нарешті прийшов старий чоловік, зігнутий лихом, кусаючи себе в руку від лютого голоду, всі очі боязко відвернулись від чоловіка, я впізнав його. Він одрізав пасмо свого срібного волосся, кинув його на чашу гріхів, і от вона пішла вниз, униз, у безодню, а чаша спокути злетіла високо вгору!.. Тоді я почув голос зі скал: «Милосердя, милосердя усім грішникам на землі, і тим, що в безодні! Ти один засуджений… » (Глибока пауза). Ну, чого ж ти не смієшся?
Даніель.
Як я можу сміятись, коли мороз проймає мене? Сни від бога.
300
