Сторінка:Шиллер Ф. Розбійники (1936).djvu/283

Цю сторінку схвалено
у простиню, як мрець. Я постукав у вічко наді мною, воно розкрилось, була глупа ніч, мій син Франц стояв переді мною… Як? — гукнув він жахливим голосом, — чи ти житимеш вічно?.. І вічко відразу закрилось. Від цих слів я знову утратив свідомість; коли я прокинувся знов, я почував, що труну підіймають і везуть кудись довго, довго. Нарешті її знову розкрили… Я стояв біля входу у цей льох, мій син переді мною і той чоловік, що приніс мені скривавлений меч мого Карла… Десять разів обіймав я його коліна і просив, і благав, і обіймав коліна, і заклинав його… Благання батькові не дійшли до його серця. Вниз це опудало! — загримів він. Він досить пожив на світі! І от мене зіпхнули немилосердно вниз, і мій син Франц замкнув за мною грати.
Моор.

Цього не може бути. Не може бути! Ви мабуть помилились.

Ст. Моор.
Може я помилився. Слухай далі, тільки не гні-
282