Цю сторінку схвалено
Моор.
Його вже немає?
Амалія.
Він плаває бурхливими морями… любов Амалії пливе з ним… він блукає пісковими дикими пустинями… любов Амалії вкриває палючий пісок травою і сухі кущі квітами… полудень палить його непокриту голову, північні сніги морозять його ноги, грозовий град б'є його у виски, і любов Амалії заколисує його в бурях… Моря, горизонти, гори поміж мною і ним… але душі вириваються із гнилих в'язниць і стрічаються в раї любові. Ви сумуєте, граф?
Моор.
Слова любові оживляють моє кохання.
Амалія (зблідла).
Що? Ви любите іншу… лихо мені, що я сказала.
Моор.
Вона вважала мене за мертвого і пожертвувала
256
