Цю сторінку схвалено
Моор.
О!
Амалія.
Ах, ви так би його любили… так багато, багато було в його обличчі… в його очах… у тоні його голосу, що так подібний до вашого… що я так кохаю…
Моор (утупив очі в землю).
Амалія.
Тут, де ви стоїте, він так часто стояв і біля нього та, що при ньому забувала про небо й землю… тут очі його ширяли по всій розкішній місцевості… Здавалось, природа сама відчувала той щедрий великий погляд і кращала від того без краю… Тут він зачаровував музикою своєю духів небесних… Тут з цього куща зривав він рози, і ті рози зривав він для мене… тут, тут він був у моїх обіймах, уста його на моїх горіли устах і квіти вмирали охоче під ногами тих, що кохались…
255
