Цю сторінку схвалено
Косинський.
Ураз розсідлаю, коли ви накажете. Ви ж самі казали, щоб в одну мить.
Моор.
Ще раз, ще попрощатись. Я вип'ю усю отруту цього блаженства, а тоді… Косинський, ще десять хвилин, будеш там за стіною замку… І ми помчимо.
ЧЕТВЕРТА СЦЕНА
У садку
Амалія.
«Ти плачеш, Амалія?» І це він сказав таким голосом, таким голосом. Здавалося, що природа знову стала юна… Минулі весни любові почула я в тому голосі. Соловей свистав, як тоді… Квіти пахли, як тоді, і я була зомлівала в його обіймах!.. А! зрадливе, фальшиве серце! Ти хочеш виправдати зраду! Ні, ні! Геть з душі моєї, чужий образе… Я не зламала слова свого, мій єдиний! Геть з душі моєї,
252
