Сторінка:Шиллер Ф. Розбійники (1936).djvu/236

Цю сторінку схвалено
Даніель.

Від щирого серця в усьому, коли тільки це не проти моєї совісті.

Франц.

Дурниці, дурниці! Як тобі не соромно? Старий чоловік і віриш у дитячі казки! Ну, Даніель, це дурна була думка. Це ж я господар, мене ж каратимуть бог і совість, якщо бог і совість існують.

Даніель (одчайний жест).

Милосердне небо!

Франц.

Твоїм послухом! Ти розумієш це слово? Твоїм послухом наказую я тобі: завтра граф не повинен бути живий!

Даніель.

Поможи, святий боже! Для чого?

235