Сторінка:Шиллер Ф. Розбійники (1936).djvu/193

Цю сторінку схвалено
ною для мене. Ходім… Цей опір прикрасить мою перемогу і збільшить насолоду насильних поцілунків… Ходім до мене в кімнату… Я весь горю від бажання… Тепер, зараз, ти підеш зо мною! (Хапає її, щоб поволокти за собою).
Амалія (падає йому на шию).

Прости мене, Франц! (Коли він хоче її обійняти, вона вихоплює в його шпагу і швидко відступає геть). Ти бачиш, злочинцю, що я можу зробити з тебе? Я женщина, але я божевільна женщина… Насмій тільки брудним дотиком осквернити мене… моє тіло… Ця сталь прониже твої гнилі груди і дух мого дяді керуватиме моєю рукою. Геть звідси! (Вона проганяє його).

О, як мені гарно… Тепер я можу дихати вільно, я почуваю силу іскрометного коня, лють тигриці, що обороняє своїх дітей від ревущого хижака… У монастир, сказав він… Дякую тобі за цю щасливу думку! Тепер нещасне кохання знайде собі притулок — монастир. Хрест спасителя — притулок нещасного кохання. (Вона хоче йти).

Герман увіходить боязко.
 
192