Сторінка:Шиллер Ф. Розбійники (1936).djvu/162

Цю сторінку схвалено
Рацман.

Гарненьке побажання, за яке треба б повісити… Але це вийшло блискуче.

Роллер.

Це була допомога в біді. Ви цього не можете оцінити. Спробували б ви… з петлею на шиї… живцем марширувати до гроба, як я, і з тими священними обрядами і відьмівськими церемоніями, і з кожним кроком чимраз ближче й ближче до проклятої машини, де мені приготоване було приміщення. Вона блищала на жахливому ранішньому сонці, кати вже чекали, і ця жахлива музика! вона ще гуде мені у вухах… і каркання голодних ворон, що десятками обсіли мого напівзогнилого попередника. І все оце… та ще й передчуття блаженної вічності!.. брате, брате! І тут раптом голос свободи… Він гримнув так, наче луснув обруч на небесному барилі… Чуєте, каналії, кажу я вам, як стрибнути з вогню у льодову воду, не відчуєш того, що я відчував, коли доплив до берега.

161