Цю сторінку схвалено
землі… Там, там над сонцем… ми побачимо його знову.
Ст. Моор.
Побачити, побачити знову! О, меч прониже мою душу, коли я знайду його серед блаженних… У самому небі я тремтітиму пекельним жахом. У спогляданні вічності мене розтрощить згадка: я вбив свого сина!
Амалія.
О, його усмішка прожене з вашої душі цю згадку. Утіштеся, милий батько! Мені вже зовсім не сумно. Хіба він не проспівав небесним слухачам ім'я Амалії на арфі серафімів, і небесні слухачі тихо за ним це ім'я повторяли. Адже його останнє слово було: Амалія, і його перший радісний вигук теж буде: Амалія!
Ст. Моор.
Небесна розрада з уст твоїх! Він усміхнеться до мене, ти кажеш? Простить мене? Ти будеш зо мною, кохана мого Карла, коли я вмиратиму.
134
