Сторінка:Шиллер Ф. Розбійники (1936).djvu/125

Цю сторінку схвалено
Герман.

Він учився в Лейпцігу, потім він блукав не знати де. Він перейшов усю Німеччину, як мені казали, з непокритою головою, босий, і прохав хліба перед дверима. Через п'ять місяців після того почалась знову війна поміж Прусією і Австрією — йому нічого було робити на світі, він подався в Богемію за переможними барабанами Фрідріха. Дозвольте мені, — сказав він великому Шверіну, — умерти смертю героя, у мене більше немає батька!..

Ст. Моор.

Не дивись на мене, Амалія.

Герман.

Йому дали прапор, він ішов побіденним походом пруського війська. Нам привелося спати під одним шатром. Він розповідав багато про свого старого батька… про минулі щасливі часи… про нездійснені мрії… Ми плакали з ним удвох…

124