Цю сторінку схвалено
бив розу. Він невимовно любив музику, і от будьте мені свідками ви, зорі, як часто ви підслухували мене серед глухої ночі, коли я сидів біля клавіру, і все навколо мене було поховане в тінях і снах… І як ти можеш ще сумніватись, Амалія, коли наша любов збіглась в одній красі… а якщо любов одна, то як могли ми бути неоднаковими?
Амалія (дивиться на нього здивовано).
Франц.
То був ясний тихий вечір, останній перед його від'їздом до Лейпціга. Він повів мене в ту альтанку, де ви з ним так часто сиділи в любовних мріях, ми довго мовчали… Нарешті він взяв мою руку і сказав з тихими слізьми: я покидаю Амалію, я не знаю, я передчуваю, ніби це буде навіки… Не покидай її, брате! Будь її другом… її Карлом… якщо Карл… ніколи… не повернеться… (Він стає перед нею на коліна і пристрасно цілує їй руку). Ніколи, ніколи, ніколи не повернеться він, а я йому обіцяв священною клятвою!
99
