Сторінка:Шиллер Ф. Поезії. Випуск 1 (1914).pdf/8

жавної релїгії піддержував зі своєї сторони блиск королївського вінця, а свобода живучої людини була здана цїлком на ласку або неласку королївського ґабінету. Але XVIII в. — сей жорстокий своєю безпощадностю борець за поневолені права простої людини — починає призадумувати над майбутнїм божим походженнєм королївської власти і вдаряє гостро в основи спримиреної з ньою державної релїгії. Коли одни з попередних віків видав таку оборону княжого абсолютизму, як твір „il Principe“ („Про князя“) визначного італїйського історика М. Макіявелля (1469-1527), то свободолюбний XVIII в. бере в оборону суспільність проти одновласного короля, як те бачимо у звіснім творі згаданого вже француського фільозофа Русco п. з. „Contract social“. („Дoговір суспільний“, 1762). На вид — се невинний про себе фільозофічно-суспільний трактат, на дїлї одначе один із тих тиранів вольної думки XVIII В., які опісля мали повалити на все престол француських королїв. Русс́о іменно вияснюючи ґенезу одновласти в державі випровадия її з первісного договору між гуртом, а вибраним ним провідникном, який спершу був цїлком обмежений волею гурта. Так те боже післанництво короля було тільки символом волї народа і воно зводило ся до абсурда, коли нарід був зі свойого провідника невдоволений. Але Русс́о не тільки фільозофічними трактами будив сьвідомість власного достоїнства в людинї. Його романи („La nonvelle Heloise, 1759, „Emile“ 1762) проголошують з рідкою вимовностю нове вихованнє людини дорогою повороту на лоно природи, значить дорогою повної особистої свободи, а той поклик його на могутнє своїм вічним здоровлєм лоно природи відбив ся швидко голосним відгуком в цїлій Европі.