Сторінка:Шиллер Ф. Поезії. Випуск 1 (1914).pdf/60

1 аж сам незворушнинй Сплаче Оркус у нутрі Мисль пуста, шкода ридати! Ридван сонця в тор один Котить са и не може стати, Так суд Зевса без відмін. Геть він верне ясні очі Від темнот мені мені дочка. Пірвана у темінь ночі, Втрачена на все,хиба, Що ще Стикса хвилю млисту Закрасить Аврори грань 1 розпие дугу красисту Пріс крізь пекольку твань Що мені по ній остало? Жадних же нема зарук. Щоб розлучених єднало?... Жаден слід солодких рук Чи між серцем доні і мамин Не живе любов, дружба? Між живими і мерцями Зензи жадної нема? Ні вона там не пропала І не ділять нас віки! Ще нам сила вишніх дала Мову в полекшу туги. Як весни вмирають діти Я вітер з півночи шумить, Жовкие листь, винуть квіти И сумно нагий корч сторчить: Я беру ріжок обиля. жертвую насіннє трав Стиксови, щоб з ростом зіля