Сторінка:Шиллер Ф. Поезії. Випуск 1 (1914).pdf/57

Нерадо гриф ступа і напинає силу, Летів-би по старому в небо лазурове Дарма! Сусід ступа повагом так похило, 1 Фебів верхівець ско скоряється са бикови! В кінци, знеможений, тяжкою боротьбою, Зникає міць за усіх суставів тіла 1 божеська коника, аломана журбою, Паде на землю в порох обімліла! „Проклятий скот" кричить Іван у 65 Падуть побої, голосна анаруга. «Ти неспосібен поорять на ні! Адіть як ошукав мене драбуга!" Як під бичем там стугонить коняка, Спішить туди веселий знать юнака, Уносить ся у жвавому підскоці, Бренить в правиці цитра, ясність в Бренить в п a oui, Блищить Його волосе, ясна пишнота, гніві, Між ньою всть ся бинда щирозлота. «Куди, мій друже, пару ту дивачну 15 Ведеш?» гукає він на мужика, „Бо птах і віл в однім ярмі аж лячно, 1 спряг який тут, прошу, ціль яка? Будь ласка, на часок прохати буду, Мені коня повір, побачиш чудо! І випрягають гіпогрифа 1 з усьміхом юнак на спину його скочить І тільки зьвір почув, що се мистця правця, Нараз ремені всі 1 на ньому заскрегочуть, Палас удуховлена Його аїниця, 86 Кидає блискавки. Не та істота й сила Се цар, се дух, се бог. Здіймає У подиві вітрів причудні дужі крила 1 лине шумно там, де небо све