Сторінка:Шиллер Ф. Поезії. Випуск 1 (1914).pdf/56

Шляхотний зьвір вже тягне віis Як зміркував незвичний він тягар, То гнати став, летіти забажав до хмар, А благородний гиїв у нього в груди ріс І він візок над пропасть геть звернув, звери заніс. Гараад, дума Іван. Та де-бя від повірив Зьвірюці біснуватій? Досьвід маю Волити-му в завтра пасажирів, То запряжу тебе в підводу з краю. Брикайло вистачить за коней пару, 3 літами ж дикість звість ся у хмару." На початку йшло гладко. Коник легкокрилий Бадьорить крок шкапині і віа летить стрілою. Та що се знов? Застрягши оком головою У хмарах, землю бить копитами шо сили Незвичний, він нехає слід коліс помірний, Природі могутнійшій вірний, Перебіга поля мокрі болота, Ціле тягло той задур огортає, Ні крик не помага, не адержує узда 1 подорожніх острах обіймає Нарешті віа розтрясений, розбитий Спинив на стрімкій горі, як вритий. „Се, бачу, щось тобі несамовите!" Чудується Іван великим дивом «Нічого тут уже хиба робити 3 оттим конем химерини, юродивим, Як трудом, голодом по трохи поморити." заким три днів промайнуло, божий кінь Ізвівсь на худяка став як тінь. „Оттак Йому!" кричить Іван. Ну, патиком 1 запрягти до плуга із кріпким биком Сказав, заїлав. І в плувї, в поході смішны му Побачив сьвіт крило-коня и бика при ньому. 55 2