Щоб до своїх маєтків прилучити;
Погрожує й мені та сама паща,
Що вашу волю хоче проковтнуть.
О, друже мій! мене на нагороду
Там оддадуть улюбленцю якому, —
В цісарський двір ось заберуть мене:
Там, де брехня і каверзи панують,
Там ждуть мене у нелюба кайдани,
А визволить хіба кохання ваше.
Дружиною в моєму краї бути?
О, Берто! всі мої ті поривання
До кого ж і були, як не до вас?
Шукавши слави, тільки вас шукав я,
За славою мене кохання гнало.
Як, зрікшися пишноти світової,
Зостанетесь у тихих цих долинах,
Тоді знайшов я те, чого шукав!
Хай течія бурхлива світу б'ється
До берегів оцих безпечних гір, —
Не маю я ніякого бажання
Знов кинутись у життьові простори!
Хай скелі ці обступлять муром нас
І замкнуть тут, у тихій цій долині, —
Нам небеса сіятимуть ясні!
Я бачила, — не помилилась я!
Я щастя знайду тут у ріднім краї,
Де весело викохувався хлопцем,
Де навкруги все любе й дороге,
Де всі гаї, струмки мені живі!
