а трохи згодом із найвияатнішим письменником Німеччини — Гете. 1789 р. Шіллер, нарешті, одержав постійну посаду професора історії в Ієнському університеті, оженився і прожив 10 років менш-більш спокійним життям, користуючись повагою з боку видатних письменників та вчених (бр. Гумбольдти). До цієї епохи треба однести його „Історію тридцятирічної війни“, історічну трагедію „Валенштейн“ (теж з історії 30-річної війни) та низку історичних балад („Граф Габсбургський“, „Івікові журавлі“, „Полікратів перстень“, „Бій із змієм“ то-що).
1799 р. Шіллер покинув Ієну і переїхав знов у Веймар, бо у нього почалася хвороба на легені, і климатичні умови Веймара здавалися йому за кращі. Не дивлячись на злий стан здоров'я, Шілер вперто працював над новими історичними драмами. Він написав „Марію Стюарт“ (з історії Англії), „Орлеанську дівчину“ (з історії французьких селянських повстань підчас боротьби Англії з Францією), нарешті, 1804 р., „Вільгельма Теля“ — з історії боротьби швайцарів за свою свободу (проти австрійського гніту).
Помер Шіллер від хвороби легень 1805 р., коли йому було 46 років, залишивши німецькому суспільству величезну літературну спадщину.
Разом з Гете він належить до літературних велетнів, що переживають свої епохи і запалюють живим вогнем серця навіть сучасних людей, що їх відділяє від Шіллера понад 100 років. В Німеччині було чимало поетів, що писали вірші не згірш за самого Шіллера. Проте небагато було письменників, що зуміли з такою силою відбити у своїх творах передреволюційні почуття, неясні, туманні що до свого класово-політичного змісту, проте живі по своїй вселюдській вартості. Почуття протесту проти всякого гніту: політичного, економічного, релігійного, національного, родинного, — властиві всім людям, хоч у своїй загальній формі і не ясні, а для свойого усвідомлення потрібують розуміння соціяльно-економічних процесів, що відбуваються у суспільстві. За часів Шіллера
