Сторінка:Шиллер Ф. Вільгельм Телль (1928).pdf/54

Ця сторінка вичитана

Заборонити в вільнім нашім лісі,
А на мостах, на царинах поставлять
Усюди митниці свої і будуть
Убозтвом нашим купувати землю
І кров'ю нашою платить за війни!..
Ні, краще нам, коли вже лити кров,
То хоч за себе: вийде нам дешевше
Купити волю, ніж чуже ярмо!

Руденц
Що зможем ми, пастуший люд, зробити

Проти всього Альбрехтового війська?

Аттінґгавзен
Та ти пізнай цей люд пастуший, хлопче,

Я знаю, бо водив його в бої,
Та бачив, як він бився під Фавенцом.
Нехай же йдуть, накинуть нам ярмо,
Що ми його не хочемо носити!
Навчись, відчуй, з якого сам ти пня!
За брязкальця й за марну позолоту
Не кидай перли гідности цієї —
Найстаршим бути в вільного народу
Що з чистої прихильности й любови
З тобою і за тебе йде на смерть —
Оцим пишайсь! Оце твоє шляхецтво! —
Не розривай природнього звязку
Із рідним краєм, з рідними єднайсь
І цілим серцем пригорнись до них!
Бо тут твоя вся сила корениться,
А на чужині ти самотній будеш,
Тебе злама, мов ту билинку буря.
Зостанься ж! Ми ж не бачились так довго,
Хоч день побудь із нами! хоч сьогодні
Не їдь до Альторфу, сьогодні — чуєш?
Хоч день один ти подаруй своїм!
 (Бере його за руку).