Сторінка:Шиллер Ф. Вільгельм Телль (1928).pdf/53

Ця сторінка вичитана
Руденц
Даремно нам змагатись з королем;

Ввесь світ його. Чи можем ми сами,
Завзявшися, порвати той ланцюг
З земель, що ним він міцно навкруги
Нас оточив? Його суди, базари,
Його шляхи і навіть в'ючний кінь
Йому дає, йдучи Ґотгардом, мито.
Він землями своїми, ніби сіттю,
Обплутав нас навкруг і скрізь замкнув.
Хто може нас оборонить? Держава?
Саму ж себе вона чи оборонить
Од сили, що у Австрії зроста?
Коли не бог, — царі нам не поможуть,
І шеляга не варті їх слова,
Бо в грошовій, чи військовій потребі
Вони міста під захистом імперським
І продадуть і застановлять любо.
Ні, дядьку, ні! І безпечніш і краще
В тяжкі часи, незлагідні й безладні,
Пристати до могутнього державця.
Бо ж імперська корона переходить
Од роду в рід, — вона про вірну службу
Не пам'ята, а заробляти ласки
В державця спадкового — це те саме,
Що сіяти на певний урожай.

Аттінґгавзен
Розумний ти! Мудрішим хочеш бути,

Аніж були твої батьки шляхетні,
Які за скарб найкращий наш — за волю
Боролися до смерти, без вагань?
Поїдь, спитайся в Люцерні, яке
Тяжке-важке австрійське панування.
Вони й до нас теж прийдуть полічити
І наш товар, і вівці, Альпи змірить,
Та й поділити, полювання нам