На жаль, це правда! Рідний край, на жаль,
Для тебе став чужий. Ох, Улі! Улі!
Не впізнаю тебе. В шовках ти ходиш,
Павине пір'я носиш на брилі,
На плечі накидаєш кармазини,
І згорда дивишся на всіх селян,
Соромишся привітних їх вітаннів.
Та тільки ж правом їм не поступаюсь!
Вкриває сумом кожне чесне серце
Тиранський гніт, що терпимо його,
Лише тебе одного не зворушить
Народній біль. Як зрадник подаєшся
Між вороги, з народніх мук глузуєш,
За легкою утіхою вганяєш,
І до князів підлизуєшся в час,
Як рідний край під батогами, в крові.
А хто ж його в таку біду загнав?
Досить було одне слівце сказати,
Щоб зараз же позбутись цього гніту
Та щоб зробити цісаря ласкавим.
І горе тим, хто засліпив народ,
Що він уже й добра свого не бачить!
Для власної користи не дають
Вони кантонам лісовим піти
Під Австію, як це навкруг зробили
Усі краї. Їм хочеться сидіти
