Що думать міг про власну забезпеку,
Не про твою, мій батьку дорогий!
І голову твою покинув любу
Я катові за себе у заставу!
Хай геть іде ляклива обережність!
Вже ні про що тепер не хочу думать,
А про саму криваву помсту! Хочу
Туди піти, — хай не спиня ніхто! —
Щоб батькові назад узяти очі
В намісника! І я його знайду,
З-проміж усіх здобуду посіпак!
Тепер мені в житті одне бажання —
Щоб потопить страшну пекучу муку
В його крові!
Ви зможете? Він в Сарнені сидить,
У замкові високому, й глузує
З безсилого гніву в безпечнім місці.
На Шрекгорні, чи й вище, там де Юнґфрав
У накритті одвічному з снігів,
Я знайду шлях! Двадцяток юнаків
Аби зібрав, — і мури ми зруйнуєм!
Коли ніхто не піде тут за мною,
Коли ви всі зо страху за отари
Та за хати в кормигу віддастесь,
То серед гір я скличу пастухів
І там тоді, під вільним божим небом,
Де розум дужчий, серце здоровіше,
Я про страшне злочинство розповім.
Як буде гірш?..
