Старих царів та міркувать гуртом
Про рідний край і про добро громадське.
Розумні речі слухала я пильно,
Що мудрий скаже, що бажає добрий,
І нишком все затямила собі.
Послухай же уважно, що скажу,
Бо вже давно твою журбу я знала.
Ненавидить намісник цей тебе
За те, що ти йому на перешкоді,
Що Швіц не хоче визнавати влади
Нових князів, а держиться й надалі
Лише імперії, як досі твердо й вірно
Трималися всі наші прадіди.
Ну, Вернере, скажи, хіба ж не так?
На спадщині своїй живеш, а в нього
Її нема. У тебе від царя
В посесії будинок, од держави;
Своє добро ти можеш показать,
Як князь свої показує маєтки,
Бо пана ти не маєш над собою,
Опріч того, хто в христіян найбільший;
А він — в сім'ї своїй найменший син,
Усе добро його — керея панська,
І через те зі злобою гидкою
Він погляда на людське щастя скоса.
Тебе ж він заприсягся погубить.
Ще цілий ти… Невже ж ти й далі будеш
Спокійно ждати, доки не упаде
На голову тобі від злого помста?
Розумний лихові запобігає.