Та тільки ґрунт хитається під ним.
Радіючи, що збудував цей дім,
Коли дивлюсь, — намісник з верхівцями
Від Кіснахту сюдою проїздять.
Він з подивом спинивсь перед будинком.
Покірно встав я зараз, як годилось,
І підійшов зустріти того пана,
Що цісар нам поставив замість себе.
„А чий це дім?“ — питає він лукаво,
Хоч добре знав. Я догадався вмить
І відповів словами: „Цей будинок —
Він цісарів та ваш, вельможний пане,
А я держу в посесії його“.
Він одказав: „Я цісарів намісник,
Не хочу я, щоб тут мужик будинки
Робив собі, які захоче, й вільно,
По-панськи жив! Цього я не дозволю!“
Сказав і гордо звідсіля від'їхав.
А я зоставсь, засмучений і думав
Про слово те, що злий мені сказав.
Послухай же від мене щире слово!
Я ж Іберга розумного дочка
І тим хвалюсь. Я з сестрами сиділа
Та вовну пряла довгими ночами,
Коли народні ватажки збирались
До батька, щоб читать універсали