Ви — гість мій тут, як я в Люцерні ваш.
І в Ґерзав ще. Терпіть же, скільки змоги,
Намісницьке знущання! Може швидко
Все зміниться, як інший імператор
Настане в нас. Під Австрію ж пішовши,
Навіки ви в неволю віддастесь.
Він іде. Штавфахер смутний сідає на ослоні під липою. Таким застає його Ґертруда, його жінка. Вона стає поруч нього і деякий час мовчки дивиться на нього.
Уже давно я мовчки помічаю, —
Захмарює тобі нудьга чоло.
Якась вага на серці в тебе є, —
Скажи мені, своїй дружині вірній!
Поділимо на двох твою журбу!
Скажи мені, чого ти зажурився?
Труди твої господь благословив,
В достатках ти цвітеш: стодоли повні,
А череди твої і ситі коні
Щасливо з гір вернулися додому,
Щоб зимувать у стайнях затишних.
Будинок пишний твій, мов панський дім,
Поставлений із добрих деревин
І доладу збудований, як треба,
Ввесь вікнами великими блищить,
Гербами скрізь пописано його,
Ще й мудрими до того приказками;
Спиняється й чита їх подорожній,
Дивуючись розумним їх думкам.