Сторінка:Шиллер Ф. Вільгельм Телль (1928).pdf/137

Своєю кров'ю на слизьких тих кручах^[1], —
І все на те, щоб тільки вполювати
Мізерну кізочку, а в мене здобич
Коштовніша: то серце ворога,
Що заповзявсь мене занапастити…

(Чути, як здалека наближається весела музика).

Я цілий вік свій лука напинав,

Ще змалечку учився з нього бити,
І навлуч я стріляв і брав чимало
За те стріляння гарних нагород:
Але тепер, я хочу тут зробити
Найкращий стріл і взяти нагороду
Найкращу на увесь цей гірський край!

Сценою і вгорі дорогою йде весілля. Телль дивиться на нього, зіпершися на лука. Штіссі, польовий сторож, підходить до нього.

Штіссі

Це жениться посесор манастирський

Із Мерлішахену, багач: у нього
Черід без ліку в горах. Їде він
Тепер по молоду до Імізе.
У Кіснахті всю ніч гуляти будуть,
Ходіть і ви: там добрим людям раді!

Телль

Журливий гість зажурить і весілля!

Штіссі

А ви журбою киньте лиш об землю, —

Беріть, що є! Тепер тяжкі часи, —
То ж будемо, де можна, веселитись!
Весілля тут, а там десь похорони.

1. В одному з швайцарських стрілецьких оповідань говориться, ніби стрілець, як йому доводиться лазити по скелях, намазує своєю кров'ю собі підошви: вони стають липкі й не дають підковзнутися. Б. Г.