Ця сторінка вичитана
Марцелло
Чи не кинуть келепом до нього.[1]Гораціо
Кидай, кинь, якщо не схоче стати.Бернардо
Ось він!Гораціо
Ось де!(Мара зникла).
Марцелло
Зник; пішов. Недобре,Що його спиняли силоміццю:
Він такий величній, невразливий,
Мов та пара. Замахи ці марні, —
Тільки глум та зла над ним зневага.
Бернардо
Він уже наваживсь був мовляти,Як в ту мить десь кукурікнув півень.
Гораціо
А здрігнувсь він, мов злочинець тяжкий,Від страшного поклику. Чував я,
Ніби півень, цей сурмач ранковий,
Криком дужим голосним, горластим
Збуджує денного бога з сону,[2]
Й на те гасло вся нечиста сила,
Де б на той час не була, — чи в морі,
Чи в огні, чи на землі, чи в вітрі —
Враз зникав по таємних сховах,
Як оце ми бачили тут зараз.[3]
Марцелло
Справді зник він, ледве крикнув півень.Кажуть люди, що в свят-вечір саме,
Цілу ніч перед Різдвом Христовим