пожиток сучасний, — власне, одібравши підхоже — взяти, відсіявши непідхоже — викинути. Не дивна річ, що мовні проблеми, як вони довгі і широкі, стояли перед нашими дідами, чому ж дивно, що вони стоять перед нами й сьогодні? Адже славнозвісний письменник російський, ушанований і полюблений на свій 60-літній ювилей, про революцію каже добре, про організацію каже — ще ліпше, за промисловість — надзвичайно, про бадьорий дух — що-найкраще, але перший документований його вислів, власноручна стаття від візити до добрих, ліпших, надзвичайних, що-найкращих суворо й різко проказує до російських письменників: мусите знати те, про що пишете, щоб не брехати, мусите знати те, чим пишете, щоб вам вірили, — спершу навчіться мови, бо ви, та й ніхто инший, вчите повно,-пів,-не-освічену масу говорити своєю рідною мовою, котрою єдиною тільки й дано вам говорити.
У нас добромовний дезидерат вважається за вияви, прояви, відрижки та гикавки якогось націоналізму, і то найбільше з боку тих, кому — себ-то письменникам — цей дезидерат на очі виставляється. Отже на мовну полеміку сьогоднішнього дня подається стародавній експеримент одного з наших предків, М. Старицького, переклад Шекспірової трагедії «Гамлет», зроблений і виданий року 1882 з додатком Лисенкової музики на божевільні пісні Офелії.
На Валуєвське «не было, нет и быть не может» пішло скілька відповідей і рефлексів від української інтелігенції, зокрема і особливо пішла робота «бічною сапою», що мала впевнити себе самих та й инших, що було, єсть і бути може. Зовсім неприхована звучить у передмові М. Старицького до перекладу «Гамлета» думка, що от не вважаючи не тільки на офіціяльні заборони, але не оглядаючись і на наші власні сумніви що-до культурности нашої мови, можна і треба вживати цеї мови для культурних потреб, можна піти на таке колосальне ризико, щоб вивірити дозрілість цеї мови на найкультурніших здобутках людської мистецької думки. Після «Сербських народніх дум і пісень» (1876 р.) М. Старицький береться дуже високого щабля, Шекспірового «Гамлета», щоб перевірити свої власні й тої гнаної та зневаженої мови української можливості; він, як якийсь язиковий Гамлет, кидається від знавців мови української до знавців англійської, борю-
