Сторінка:Шекспір В. Гамлет (1928).pdf/21

Ця сторінка вичитана

«Гамлета» подає С. Обручев у згаданій вище статті «Сучасне Гамлетове обличчя».

На погляд критика, сприйняття сильних емоцій не може йти невпинно, наростаючи, бо це втомлює глядача, і тому подає їх драматург, як низку хвиль, що їх напруженість поступово збільшується.

По моменті найвищого підіймання емоційної хвилі настає момент спаду, деякого тимчасового заспокоєння. С. Обручев налічує сім таких емоційних хвиль у «Гамлеті», а саме: бурхливе реагування Гамлетове в сцені з привидом (I дія), у сцені з декламацією (кінець II дії), реагування на п'єсу, що викриває злочинство короля й королеви (III дія), на побачення з матір'ю (III дія), на перехід Фортінбрасового війська (IV дія), на смерть Офелії (V дія) і нарешті — фінальна сцена.

По кожній хвилі, підготовленій відповідними натяками — «оголення ситуації», — наступає «падіння потенціялу», і рядова хвиля починається з якої-небудь незначної сцени, що дає віддих глядачеві. Сама природа трагедії потребує героя з сильними емоціями, які ніби-то вибухають час за часом і на які не здатний мрійник, меланхолік чи резонер.

Погоджуючись з Куно-Фішером, називає Обручев Гамлета натурою активною, відзначаючи цілу низку його вчинків — симуляцію божевілля, організацію вистави, виказування матери, вбивство Полонія, підроблення листа, бій з корсарами, повернення до Данії, двобій з Лаертом, вбивство короля, — дотепно завважаючи, що цілком безпідставно закидають Гамлетові деякі з критиків бездіяльність, моральну його млявість, бо коли б Гамлет забив короля ще в першій дії, то подати нам «чотирі дії щасливого панування Гамлетового — на це не зважився б і Шекспір»…

Цікаво, що і в програмі 2-го Московського Художнього театру, що ставив Гамлета в 1924 р., героя трагедії зхарактеризовано, як людину активну — Гамлет «протестує, героїчно змагається з оточенням за те, що вважає суттю свого життя». Гадаємо, що й молодий, але повний сил і можливостей український театр піде цим принадним шляхом шуканнів нового Гамлета, Гамлета двох бурхливих і величних епох — Відродження і нашої. Варт відзначити, що привід до такої інтер-