Сікоракси та її сина Калібана, духа Аріеля, але в мелосі, музиці слова, ліричнім забарвленні образів. Гострим духом моря потягає від неї, і читаючи цю п'єсу — немов поринаєш у ті сни, що сняться під далеку колискову пісню прибою. Вся вона симфонічна, і не випадково відограють у ній таку велику ролю різноманітні голоси, шелести, співи й музика — важкий ведмежий танок і вигуки п'яного Калібана химерно сплітаються з срібними Арієлевими мелодіями, а в гуркоті грому мелодично лунає голос Міранди, що розмовляє з розгніваним батьком.
У п'єсі чимало реальних, побутових образів — блазня й п'янички, Трінкуло й Стефано, нехитрої, близької до природи дівчини — Міранди, мужнього Фернандо, але слід відзначити, що тема коханння Міранди й Фернандо — це тільки сюжетна канва, звичайна ідилія, поряд якої подано величню трагедію Просперо, чий образ структурно звязаний з символістичними постатями дивоглядного Калібана й Аріеля, світлого ельфа, що виконує волю Просперову. Навряд чи можна вбачати в Калібані якесь алегорійне втілення того екзотичного й «дикунського», з чим довелось зіткнутися в XVI ст. західноєвропейській «цивілізації» по островах та побережжях Атлантичного й Великого океанів. Гуманний Просперо-Шекспір не міг бути остільки немилосердним до реальних дикунів, що їх він і не знав на ділі, та й самий зміст цього образу, величнього символу самотности, надто складний, щоб можна його було тлумачити, як персоніфікацію колонізаторської політики Англії… Калібан — символ примітивних, темних інстинктів тої «маси», «юрби», що проти неї ворогує Коріолан, представник аристократії, Просперо, як пізніше Фавст і Манфред, посідає всі таємниці знання, має силу над стихіями, але його магія — це тільки символ. Не в тім вона, що вміє Просперо викликати бурі, а в тім, що вміє приборкати, лютіші від реальних бурі власної душі. Як і Гамлет, — зазнав він лиха й облуди в житті, але не мститься своїм ворогам, караючи їх лише острахом смерти, і це відрізняє Просперо від Гамлета, Отелло та Коріолана. В «Бурі» нема взагалі крови, смерти, звичайних у трагедіях Шекспірових, немов хоче він наприкінці життя знайти вихід із темного цього світу пристрастей, марних шуканнів, фатальних помилок, крови й сліз. Цікаво, що в пер-
